"Олiгархи, допоможiть країнi!"

Зiрка фiльму "Тiнi забутих предкiв" досi згадує Рiздво в Карпатах, намагається пiд час свят не переїдати i збирається на Кiпр

 79-лiтня Лариса Кадочникова - невиправна оптимiстка. Поспiлкуєшся з нею пiвгодини, i настрiй автоматично пiде догори, пише газета "Експрес". 

Тому, на вiдмiну вiд своїх подруг, якi лежать iз грипом, народна артистка України -- здорова, енергiйна та весела. А тепер ще й пакує валiзи за кордон... 

- Ларисо Валентинiвно, напередоднi свят в Українi проводили опитування, пiд час якого 42% назвали улюбленим - Рiздво, а 43% - Новий рiк. А для вас яке свято стоїть на першому мiсцi?

 - Звичайно, Рiздво! Правда, в дитинствi ми його не вiдзначали, а лише Новий рiк, на який у нашу доволi велику квартиру збiгались дiти з усього будинку. Причому кожному з них моя мама робила подарунок. Ой, у нас було завжди дуже весело та цiкаво! (Усмiхається). А з Рiздвом у мене пов'язанi вже дорослi спогади: одного разу ми його святкували в Карпатах - пiд час зйомок фiльму "Тiнi забутих предкiв". Тодi в горах випав великий снiг - краса неймовiрна. За столом, на якому стояли дванадцять страв (серед них обов'язково й кутя), зiбралась уся наша група. Спiвали, жартували, смакували. Те Рiздво я досi пам'ятаю! 

- Кутю тепер самi, напевно, готуєте? 

- Щиро кажучи - нi. (Усмiхається). Зазвичай купую кутю на базарi - напiвготову. А потiм додаю туди меду й уже доварюю. Виходить дуже смачно. На жаль, самостiйно готувати головну рiздвяну страву не навчилася (для актриси, думаю, це не грiх), а ось iз напiвфабрикату - роблю. У будь-якому разi - кутя має бути на моєму столi! А гостям не обов'язково розповiдати всi секрети кухнi. (Смiється). До речi, я завжди любила великi компанiї. Святкувати удвох iз чоловiком - це якось сумно. Iнша рiч, коли збирається товариство. Лунають анекдоти, жарти, дотепи. Ти нiби й не напився, а смiєшся донесхочу... Особисто я горiлку не п'ю, лише трохи шампанського та краплину коньяку. I всiм кажу, що треба завжди знати мiру. Тодi свято буде святом. Причому це стосується не тiльки алкоголю. Скуштувати дванадцять страв -- навiть потрохи -- це вже можна збожеволiти. (Усмiхається).

 - Власне, для багатьох жiнок та їхнiх фiгур свята - завжди випробування. Як ви даєте собi раду? 

- Мiй шлунок сам пiдказує: "Нi, бiльше не можна!" (Смiється). Зрештою, я тепер на свята не ходжу в гостi так, як колись. Коли був Параджанов, коли був Iллєнко, коли був Якутович. Тодi було справжнє свято! Хоч у магазинах не було нiчого. Тепер же все є, та немає бажання й настрою. Враховуючи нинiшню ситуацiю в країнi... А потiм - я ж починаю знiматись, i треба тримати форму. Одразу пiсля свят, 16 сiчня, стартує новий серiал - "Капiтанша". Там у мене велика роль, багато знiмальних днiв, тому, звичайно, не можна об'їдатися. Iнакше це все буде на екранi. (Усмiхається).

 - Зима - прекрасна можливiсть для зiрок "вигуляти шуби". У вашому гардеробi, мабуть, їх чимало? Судячи з фотографiй, якi з'являються з рiзних свiтських подiй... 

- Так, дiйсно, у мене маса шуб. Це правда. Навiть на Кiпр, куди мене запросили друзi, полечу в легкiй бiлоснiжнiй шубцi. Хоча там i плюсова температура. Нехай я буду Снiгуркою. (Смiється). Проведу за кордоном, на вiллi знайомих, тиждень. Свого часу я вже була на Кiпрi, й менi сподобалось. Вiн дуже схожий на Крим. Дороги - серпантином, такi ж гори i природа. Там такi гарнi дерева цвiтуть! Схожi на ялинку, але всi в дрiбних квiтках. Як гвоздички маленькi - червонi, синi, рожевi. Забула, як називаються тi дерева... Ну й море! У перекладi iм'я Лариса означає чайка. Я повинна хоча б раз на рiк побувати на морi та подихати тим повiтрям. У 2016-му на морi я не була, тож їду iз задоволенням. А ще на Кiпрi вражають монастирi. Вiзьмемо машину напрокат i будемо їздити по храмах. Напередоднi Рiздва хочеться попросити в Бога прощення та помолитись за своїх рiдних, якi вiдiйшли, i тих, котрi ще живi. А також за те, щоб в Українi все налагодилось. 

- А якi слова - разом iз кутею - ви адресували б тим українським хлопцям та чоловiкам, якi святкуватимуть Рiздво в зонi АТО? 

- Повертатись швидше додому - цiлими й здоровими. До своїх рiдних. От i все. (Пiсля паузи додає). А ще я мрiю, щоб не було вiйни. Щоб не стрiляли один в одного. Адже нiчого страшнiшого, нiж вiйна, немає! Тому, кажу, бажаю хлопцям повернутися додому. Найголовнiше - з цiлими руками та ногами. Адже все перемелеться, рано чи пiзно вирiшиться, а залишитись на все життя калiкою - це страшно. Вони ж такi молодi, й у них усе ще попереду. I коли я бачу, що на вулицi стоять хлопцi, у формi, без руки чи ноги, та просять у машин, що проїжджають, милостиню, для мене це... це... шок! I тут виникає багато запитань як до держави, так i до наших олiгархiв. 

- Не тiльки у вас, Ларисо Валентинiвно... 

- Я розумiю, що в них - своє життя й свої проблеми. Багатi також плачуть, але... Ви ж не заберете на той свiт своє багатство, а вашi дiти будуть гризтися та ненавидiти одне одного, дiлячи тi грошi. Допоможiть тим, хто не має сьогоднi коштiв на лiкування, допоможiть тим, хто опинився в злиднях, допоможiть, зрештою, нашiй країнi пiднятися! 

Однак олiгархи не розумiють тих проблем та й не хочуть розумiти. I ще питання, чи вважають вони народ, який живе нинi у великiй бiдi, за народ... Та, хочеться сподiватися, що в 2017-му будуть змiни на краще. Принаймнi я завжди покладаю на новий рiк великi надiї. 

Богдан БОНДАРЕНКО 

Читайте більше тут: http://expres.ua/digest/2017/01/08/222005-larysa-kadochnykova-oligarhy-dopomozhit-krayini