Володимир Фесенко про дилему Яценюка, логіку Луценка і стратегії Порошенка


Яка ситуація у внутрішній політиці України? Чого чекати від українських політиків,? Про це та про найближчі політичні тенденції – в інтерв'ю з головою правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимиром Фесенком.
– Нинішній політичний сезон ознаменувався активізацією ГПУ в розслідуванні причетності до корупції низки народних депутатів як з опозиції, так і з парламентської більшості. Юрій Луценко направив шість подань до Верховної Ради. Як Ви розцінюєте перспективу позбавлення їх депутатської недоторканності?
Непрямим індикатором перспективи позбавлення депутатської недоторканності у тих народних депутатів, щодо яких є подання Генпрокуратури, є рішення Регламентного комітету. Але, звичайно, голосування депутатів парламенту з цього питання може принести і сюрпризи. Думаю, що на голосування окремих фракцій і депутатів з даного питання може вплинути візит Держсекретаря США Рекса Тіллерсона до Києва, можливі оцінки наших західних партнерів ситуації, що склалася, а також масштаби і гострота протестних акцій біля Верховної Ради з 11 по 13 липня.
Зазначу, що справи "фронтовика" Євгена Дейдея і радикала Андрія Лозовогонебезпечні для багатьох нардепів як прецедент. Тому що йдеться про несплату податків і використання е-декларації для пред'явлення народним депутатам претензій про незаконне збагачення. Тому подання про зняття депутатської недоторканності з цих двох депутатів можуть не підтримати. Рішення по Олесю Довгому буде залежати від політичної кон'юнктури навколо цього питання напередодні голосування. Щодо Максима Полякова ситуація залежить від рішення фракції "Народний фронт", до якої він належить. Для Арсенія Яценюка виникає неприємна дилема: або його фракція рятує своїх депутатів, відносно яких є подання Генпрокуратури, і тоді він втрачає свою репутацію перед американськими друзями. Або він рятує свою репутацію перед США, але тоді доведеться пожертвувати своїми депутатами. Борислава Розенблата (БПП), судячи з рішення Регламентного комітету, можуть принести в жертву. Аж надто переконливі відеодокази по ньому. До того ж і Регламентний комітет явно не захотів підставлятися, зіткнувшись зі шквалом критики на свою адресу. Ще одна ймовірна показова жертва – Михайло Добкін. Він, крім "Опоблоку", за великим рахунком, нікому не потрібен.
Взагалі історія зі зняттям депутатської недоторканності серйозно дискредитувала репутацію Регламентного комітету парламенту і стала головним скандальним шоу кінця політичного сезону.
– Чому генпрокурор Юрій Луценко став так старанно вносити подання на позбавлення недоторканності парламентаріїв?
Юрій Луценко діє за власною логікою, яка може не збігатися з логікою Петра Порошенка і Володимира Гройсмана. З точки зору класичної політичної логіки в умовах, коли треба приймати низку важливих реформаторських законопроектів, питання про зняття недоторканності не повинно було бути і близько.
Але Луценко діє за особливою логікою, яка відрізняється від логіки керівників країни і ключових парламентських гравців. В результаті виникає якийсь броунівський, напівхаотичний рух і зіткнення різних політичних інтересів. І ця напівхаотічність знову стає головною тенденцією політичного процесу. Якщо ця тенденція наростатиме, то може початися війна всіх проти всіх. А треба утримати стабільність, в чому зацікавлені президент, прем'єр-міністр і більшість політичних гравців. Але ознаки наростаючої конфліктності і хаотичності є. Крім дій Юрія Луценка і НАБУ, знову позначився конфлікт з групою "Приват" Ігоря Коломойського. Поки це скоріше маневри, ніж війна, тим не менш важливо утримати ситуацію під контролем. Цьому сприятимуть літні канікули, що наближаються.
– І з чим пов'язана хаотичність і своєрідна логіка дій Луценка?
Це відображення особливостей його особистості і нинішніх інтересів. Він хоче бути таким собі комісаром Катані на посаді Генпрокурора. І, природно, хоче повернутися в політику в якості переможця і успішного борця з корупцією і політичними привидами колишнього режиму Януковича. Юрій Луценко розуміє, що роль генпрокурора – не зовсім його. Але як професійний політик і людина з підвищеними амбіціями він хоче відзначитися і в цій ролі. Якщо вийде, то заробити і рейтингові бали. Головне, щоб було чим звітувати перед майбутніми виборцями. Тому його не цікавить історія з реформами, інтереси "Народного фронту" або інших парламентських гравців. Луценка цікавить власне майбутнє і політичні дивіденди на посаді генпрокурора.
Кажуть, що є певне напруження всередині ГПУ, для більшості працівників якої Луценко – чужий суб'єкт, як по суті, так і за формою. Але ходять чутки, що проявляються ревнощі до нього і з боку політичного керівництва країни. Юрій Луценко, звичайно, в перспективі хоче поборотися за пост президента і мріє про статус кронпринца, політичного спадкоємця чинного президента країни. Свого часу він хотів стати політичним спадкоємцем Віктора Ющенка. Зараз, можливо, він сподівається стати ним після Порошенка. Теоретично можна почекати до 2024 року (чергові вибори президента після кампанії 2019 року відбудуться в 2024 році – "24"), але чи хоче Луценко чекати так довго? Та і вступати в пряму конкуренцію з президентом Порошенком було б для Юрія Луценка фатальною помилкою.
– Тобто, так чи інакше президентська кампанія почалася. Яку стратегію може для себе обрати Петро Порошенко, щоб виграти?
Та ні, про її початок говорити ще рано. Ситуація досить невизначена, і у президента, як мені видається, ще немає чіткого бачення майбутньої кампанії. Варіанти виборчої стратегії будуть визначатися в 2018 році. А зараз треба тримати ситуацію під контролем і підготувати базу для успішної участі у виборах.
Україна – взагалі країна погано передбачувана. Зараз ситуація така, що багато факторів невизначеності, і невідомо, як це може вистрілити. Зараз ми поступово виповзаємо з кризи, але як рости далі? Плюс борговий фактор. 2018-2019 роки – пік виплат зовнішніх боргів. А за логікою президентських виборів треба підвищувати мінімальну і середню зарплату, пенсії. Як підвищувати соціальні стандарти в умовах збільшення виплат зовнішніх боргів?
Є припущення, що явка на вибори буде дуже низькою. Але питання: хто прийде на вибори? У Порошенка є шанс, і на цьому можуть будувати кампанію, що його виборці прийдуть на виборчі дільниці, а розчаровані – ні (у всякому разі їх основна маса). Ще одна проблема, як будуть реагувати на результати голосування виборці, налаштовані не просто опозиційно, а навіть агресивно? Це найбільша небезпека для Порошенка. Емоції агресії і ненависті треба якось нейтралізувати. Це повинна бути окрема задача періоду перед виборчою кампанією.
– Головним конкурентом для Порошенка, як і раніше, залишається Юлія Тимошенко?
Так, головним електоральним конкурентом для президента Порошенка є Тимошенко. Але в чому особливість нинішньої ситуації? 2/3 українців не довіряють нікому з провідних політичних лідерів. При цьому є чималий сегмент виборців, які не хочуть голосувати ні за Порошенка, ні за Тимошенко, ні за лідерів "Опоблоку", ні за Ляшка, ні за Рабіновича. Тому для президентської команди проблема не тільки в Юлії Тимошенко. Одне з головних завдань майбутньої кампанії – як вивести у другий тур з президентом прийнятного для нього спаринг-партнера. У зв'язку з цим, одна з головних задач – як нейтралізувати Юлію Тимошенко. З мером Львова Андрієм Садовим це частково вдалося.
Юлія Тимошенко в опозиції, і збити її рейтинг дуже непросто. Очевидна спроба використовувати проти неї газовий договір з Росією 2009 року, але це – давня справа, яка не дуже працює з точки зору впливу на громадську думку. Звичайно, якщо знайдуть якісь описані факти особливих стосунків Тимошенко з Путіним, то це може дати результат.
Але нинішня електоральна база Тимошенко – ті, хто перш за все не задоволений соціальною політикою влади, підвищенням тарифів і звинувачує в цьому уряд і президента Порошенка. Переконати їх буде непросто. Тому у випадку з Тимошенко – на користь Порошенка може зіграти соціальний фактор (поступове підвищення рівня життя, особливо у найбідніших верств населення), просто на патріотичних мотивах збити її рейтинг буде складно.
Однак президент Порошенко може (і намагається) використовувати патріотичну тему на противагу Тимошенко. Зараз в суспільстві позначилася поляризація. Є табір войовничих патріотів, яких підтримує до 40% населення. І стільки ж – прихильники миру. Але у цих людей немає єдиної платформи. Є прихильники миру за будь-яку ціну: помиритися з Путіним, змиритися з анексією Криму, прийняти російські умови повернення Донбасу. Ще одна частина наших громадян за мир, але не за будь-яку ціну. І це створює проблеми для політиків, адже ці розколи в громадській думці можуть бути використані під час виборів.
– Тобто на руку Порошенку було б підвищення соцстандартів внаслідок успішних реформ. Але поки результати реформ проглядаються складно.
Давайте не плутати одне з іншим. Підвищення соцстандартів не завжди пов'язане з успішними реформами, а реформи бувають і непопулярними.
Ситуація з реформами дуже суперечлива. За останні місяці президент і уряд представили цілий пакет різноманітних реформ – від судово-правової до медичної і пенсійної. Але депутати по відношенню до цих реформ діють за принципом – "як не з'їм, то понадкушую". До того ж останній пленарний тиждень просто перенасичений важливими і об'ємними законопроектами.
– А що на рахунок медичної і пенсійної реформ, про які стільки років вже говорять?
По медичній реформі вже проявилося половинчасте рішення (один законопроект прийнято за основу, другий – ні). Її, очевидно, відкладуть. До того ж є політичні ризики з її проведенням. Нова система може працювати зі збоями, може бути невдоволення, особливо серед пенсіонерів, з приводу введення платних послуг. На мій погляд, в пакеті медичної реформи треба було вносити і законопроект по страховій медицині. Мені видається, що для України була б оптимальною модель французької страхової медицини. Але на це потрібні гроші, а їх немає.
Половинчастість може проявитися і по пенсійній реформі. Депутати можуть проголосувати за законопроекти, які стосуються підвищення і осучаснення пенсій, зняття оподаткування з пенсіонерів. Тобто, популярні рішення приймуть. А те, що сприймається критично, – наприклад, підвищення страхового стажу – голосувати не стануть. Це не буде катастрофою, але збережуться проблеми в стосунках з МВФ і не буде вирішене питання наповнення Пенсійного фонду.
Ця половинчастість в утвердженні реформ фактично означає консервацію існуючих проблем. Реформи, які так чи інакше потрібні, можуть бути знову відкладені. Вікно реформ закриється, скоріше за все, в 2018 році. Перед виборами складні реформи, як правило, не проводять А наступна спроба реформ може бути після президентських і парламентських виборів.
Про успіхи і виклики України на зовнішньополітичній арені читайте в першій частині інтерв'ю: Володимир Фесенко: Наступний фронт Росії – втручання у вибори президента України

Джерело: 24 Канал
Володимир Фесенко про дилему Яценюка, логіку Луценка і стратегії Порошенка Володимир Фесенко про дилему Яценюка, логіку Луценка і стратегії Порошенка Reviewed by Роман Тороус on 00:45 Rating: 5

Немає коментарів:

На платформі Blogger.