КІТ ТА КІШКА У СЛОВ'ЯНСЬКИХ КАЗКАХ І ПОВІР'ЯХ

Вірять, що кішка може бачити невидимі людині світи: світ духів, привидів, потойбічний світ, та "четвертий вимір" тощо. Вона допомагає своїй господині досягнути стану "зміненої свідомості", при якому можливе проникнення в недоступні для нормального стану світи, посилює вміння отримувати прозріння, бачити минуле і майбутнє. Побутувало також вірування, що відьма і сама може обертатися на кішку, але це можливо тільки дев’ять разів у житті.

Зв’язок кота з відьмою давній і міцний. Відьма могла, "зчистивши" кота, накликати хворобу або інше лихо на його хазяїна. На гулянки відьма вилітає через комин на коцюбі, вінику, а часом і на чорному коті. Кіт прислуговує відьмі, допомагає в усіх її підступах і чарах, часто вона й сама перекидається кішкою і в такому образі переслідує свою жертву. Так, розповідають, якось кішка-відьма помстилася своєму лихому зятеві, перестрівши його уночі й подряпавши до крові. В іншому переказі така кішка спочатку треться перехожому об ноги, а далі робить так, що він не може йти, щоразу спотикається й падає. Іноді відьма-кішка може тяжко за свої чари поплатитись: кішці відрубують хвіст — одночасно відьма залишається без руки.

Японці вважали кота злою істотою, яка володіє надприродною силою. Зате в Китаї, навпаки, вірили, що він здатен проганяти злих духів. Давні єгиптяни вшановували богиню Баст в образі жінки з котячою головою. Атрибутом цієї богині була егі­да з головою кішки, їй присвячували кішок, яких вважали свя­щенними. За вбивство такої тварини карали на смерть. Ют був однією з іпостасей бога Ра. В написах на фараонських гробни­цях Ра названо "котом — месником богів". У "Книзі мертвих" кіт, як одне з утілень цього бога, бореться зі змієм. Можливо, саме звідси й образ кота-змієборця, який часто побутує у схід­нослов’янських казках.

У колісницю скандинавської богині родючості і краси Фрейї були також запряжені коти. В "Молодшій Едді" є оповідання про те, як веле­тень випробовує силу Тора. Окрім усього іншого, Тор має підняти велетенську кішку. Проте зробити це непросто, кішкою обернувся великий змій Мідгарда. З давньоруських казок відомо про страшного кота-баюна. Він ходить по золотому стовпу: йдучи вниз — співає пісні, вгору — розказує казки. Цим він наганяє на слухачів сон або ж спри­чиняє їхню смерть. Кіт-баюн може напустити на людину міцний сон, зробити людину невидимою (особливо це стосувалося чорної кицьки). У Німеччині та Голландії кицьку співвідно­сили з дощем, градом та вітром: її вважали провісницею бурі. Німці також вважали, що за допомогою кішки (із чорними, руди­ми та білими плямами) можна погасити пожежу, кинувши її у вогонь.

Мотив перетворення героя-змієборця на кота добре відомий із українських казок. Сам кіт у цьому випадку теж безпосередньо по­в’язаний із рукавицями, що вказує на останні як на атрибут цього міфічного персонажа.

В українських легендах та переказах кіт постає твариною, що створена Богом. Так, у Літинському повіті вірили, що він тварина добра й оберігає людину від усілякого зла. В Подільській губернії до новозбудованої хати на одну ніч пускали чорних півня та кур­ку, на другу — чорних кішку та кота, й тільки потім уже перебира­лися самі перед сходом сонця із хлібом у руках. Загалом у колискових і в дитячих забавлянках кіт — дивовиж­но гарне й ніжне створіння, що “носить сон у рукаві”, “скаче в червоному чобітку”, “чеше хвостом лободу”, воркоче — й так заколисує малюка. Проте навіть тут кота іноді просять “не збудити дитину”, а за шкоду карають. 

Про шкідливі властивості кота свідчили такі повір’я: запевняли, що, вирушаючи в дорогу, не варто бра­ти його з собою, бо кінь обов’язково стане й відмовиться йти да­лі. А кіт, що приблудиться до господи, неминуче принесе їй зубо­жіння. Непередбачуваність кота, його свавільний характер українці зауважили давно, тому народна мудрість застерігає: “Не гладь котапроти шерсті, бо подряпає”. Вірили також, що кіт, який прожив дванадцять років, стає особливо небезпечним для людини, може безпричинно накинутись і навіть задушити. За поведінкою кота часто визначали погоду: умивається — до зміни погоди (або ж бу­дуть гості); шкрябає лапами долівку — зимою до заметілі, літом до дощу; лягає животом угору — до тепла. Якщо вночі на груди навалилася сіра кішка - це домовик давить. Потрібно його відразу запитати: «До добра або до зла?» - І вислухати відповідь. До сих пір збереглася на Русі віра, що в нещасному домі коти не ведуться.

Як чорний, так і білий, кіт був пов’язаний із потойбіччям та не­чистою силою. Стереглись, аби кіт не перескочив через мерця, бо той став би упирем, білим котом щоразу приходив би до своєї хати.

Вампіризм приписували коту і в багатьох інших традиціях. Чорного кота особливо остерігаються на дорозі. Вважалося, що коли кіт (кішка) такої масті перебіжить дорогу, слід чекати нещастя. Щоб відвернути лихо, треба навздогін кинути паличку так, щоб вона пе­релетіла через слід кота навхрест. У котах чорної масті на Іллю, тікаючи від стріл громо­вержця, ховалася нечиста сила. Тому господарі в цей день виганяли чорних котів у двір, щоб не привабити до своєї хати чортів. А коли хтось посвариться, кажуть: “Поміж них пробігла чорна кішка”.

Кіт пов’язується з домовиком. В одному з переказів домовик живе у погребі в образі кота, якому постійно треба носити їсти.

Оповідачка з Хмельниччини запевняє, що хазяї тримали його задля того, щоб худоба велася. Таке уявлення поширене в багатьох регіонах України. Зв’язок кота з домовиком засвідчує й інше віру­вання: якої масті кіт приживеться в домі, такої масті слід тримати господарям худобу (Старобільський повіт). Домовика нагадує кіт, названий у загадці “дідом”:

"У нашої бабусі сидить дід в кожусі,

Проти печі гріється, без води умиється".

У казках про тварин котик — роботящий та вірний. У казці “Котик і півник”, основу якої вчені-етнологи вважають мисливською, котик щоразу приходить на допомогу своєму побратимові-півникові. За допомогою магічного приспіву (“Ой, тили-лички, // Та було в лисички // Та чотири дочки…”) котик-братик виловлює весь лисячий виводок у мішок, а півника визволяє від смерті.

Кішка в хаті створює домашній затишок. Водночас вона — незалежна істота, яка “гуляє, де хоче”. Типове уявлення, що кицька звикає до місця, а не до господаря, хоча є вірування, що кицька охороняє свого господаря “від усякої даремної біди”. Кішка має дуже сильний інстинкт охорони свого потомства і здавна служила пухнастою “нянькою” для людських дітей. Відомий навіть випадок, коли кицька врятувала десятиденне немовлятко під уламками зруйнованого внаслідок землетрусу будинку — вона зігрівала дівчинку своїм теплом, облизувала впродовж трьох днів, доки дитину не знайшли.

За котячою поведінкою можна передбачати погоду: якщо кішка грається своїм хвостом — на вітер, якщо ховається в тепле місце і ховає мордочку, згорнувшись клубочком, — на холодну погоду, якщо лежить на підлозі животиком догори, витягнувши лапки, — до тепла. Якщо шкребе і дряпає підлогу — буде дощ, вітер, а зимою — завірюха. Вона також віщує гостей: теплі лапки у кішки — чекай добрих гостей, холодні — будуть недобрі гості. Коли кішка “вмивається”, дивляться з якого боку лапкою “закликає гостей” — з півночі чи півдня. Кішка лікує господаря своїм теплом. Якщо вона приходить до хворого — це означає, що той видужує, якщо ж кицька тікає від хворого або стрибає на покуть — чує смерть. Свої дружні почуття до людини кішка висловлює мирним муркотінням або тертям об ноги.

Розрізняють котів по масті. Вважалося, що тришерстна (триколірна) кішка приносить щастя в дім, а семишерстний кіт є запорукою сімейного благополуччя. Існують прикмети, пов’язані з кішкою: якщо вона потягнеться навпроти когось, то йому пощастить. Вбивати кота суворо забороняється — тому, хто вбив кота, сім років щастя не буде.

Кіт присутній також в любовній магії: фігурки рудого котика ставили в спальні й називали “Люб”. До першої шлюбної ночі коту випікали спеціальний хліб, аби його задобрити і посприяти родючості подружньої пари. Вірили, що “Люб відганяє від спальні Нелюба” — чорного кота, який може зашкодити закоханим. Кіт у весільних піснях за своєю еротичною символікою тотожний зайцю:

"Продер котик стелю, Упав на постелю…"

“Кіт учений” у відомій казці  посередником між світом людей і Богів: він ходить навколо дуба і розповідає казки або співає пісні. Але в народі відомий інший варіант, морський кіт, який живе біля млина, ходить по золотому стовпу, на якому висить золота клітка з Жар-птицею (сонце). Кіт-баюн її охороняє, йде вгору (до Богів), співає (славу), йде вниз (до людей), розповідає казки, які почув у горішньому світі. 

За старих часів на Русі кішка виступала і в ролі творця і в ролі руйнівника. Один з головних напрямків її діяльності - збереження домашнього вогнища. Але і це не все - кішка на Русі була ще й провідником у потойбічний світ. В слов'янських повір'ях Земляна Кішка (або Підземна Кішка) охороняє скарби. В образі овинника-захисника виступає завжди чорний кіт.

Джерело http://www.uamodna.com/