Школярі -- чи коні загнані?

У сучасного учня навчальний день триваліший за робочий день дорослої людини Нинішній навчальний рік приніс неабияке полегшення учням початкової школи. 

Завдяки зміні програм їх тепер набагато менше навантажують знаннями. Ну а як же бути учням середніх і старших класів?

 Для них чиновники Міносвіти ніяких змін у програмах не передбачили. Навантаження не лише не зменшилося, а подекуди навіть збільшилося, пише газета "Експрес". 

 А закінчується навчання (враховуючи виконання домашніх завдань) майже опівночі! Не вірите? Тоді повчімось один день разом з моїм старшим сином, семикласником Данилом. ...Понеділок. Восьма ранку. Взявши важкий портфель, напханий підручниками і зошитами, Данило вирушає до школи. 

Прийде він нескоро -- сьогодні в сина... вісім уроків! Тож закінчаться вони о 16.00. Відтак у школі дитина проведе майже вісім годин. 

Стільки ж, скільки дорослий працівник на своєму робочому місці. Поки син навчається, я вирішую проаналізувати його розклад уроків. Для чого? Щоби розібратися -- чому наші діти падають з ніг від утоми після школи та змушені до ночі робити домашні задання. Виходить, щось не так в організації навчального процесу. Отож уважніше читаю тижневий розклад. 

 Перше, що впадає у вічі, -- завантажені "під зав’язку" навчальні дні. У понеділок у розкладі семикласника -- вісім уроків. А в інші дні тижня -- по сім. 

Згадую своє навчання в радянській школі. Та ніколи у нас не було сім уроків! Навіть у старших класах. Довести це дуже легко. У мене збереглися всі шкільні щоденники. Беру той, що за 7-й клас. Це 1989/1990 навчальний рік. Розгортаю два щоденники поряд: синів та свій. Різниця в часі між ними -- 27 років. Але не лише цим вони різняться.

 Погляньте уважно на фото. У радянських щоденниках у розкладі передбачено лише шість (!) рядків. 

Шість і не більше -- саме такою була максимальна кількість уроків на день. Тоді як у сучасних щоденниках уже вісім рядків! 

Відтак вісім уроків у розкладі, які в часи мого навчання здавалися страшним сном, тепер реальність. Аналізую розклад далі. Сім уроків щодня -- це 35 уроків на тиждень. 

Чи не забагато? 

Рогортаю документ, яким розписано всі санітарно-гігієнічні особливості начального процесу. Повна його назва -- "Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01". У графі "допустиме тижневе навантаження для учнів 7-х класів" стоїть число 32. 

А чому ж у сина в тижневому розкладі в сумі виходить 35 уроків? 

 Директор школи Тетяна Нечипорук пояснила це так: "У цій кількості не враховано уроки фізкультури, яких є три на тиждень. Кілька років тому їх наказано не включати у число уроків на тиждень. Відтак без цих уроків виходить число 32 -- все згідно з нормами". Але ж 32 уроки на тиждень -- це верхня допустима межа навантаження. Тобто можна зробити розклад і з меншою кількістю уроків

. Натомість дітям ставлять найвищу планку -- і змушують працювати з максимальним навантаженням. А ще ж багато школярів (і син також) опановують позашкільну освіту: гуртки, секції, художні та музичні школи. І в більшості цих закладів заняття починаються о 15.00. У художній школі, куди тричі на тиждень ходить Данило -- також. А це означає, що тамтешні керівники орієнтуються на шість уроків в розкладі учнів. 

Закінчуються вони о 14.10. Тож після цього можна не поспішаючи їхати на гурток або секцію. А якщо у сина щодня сім уроків і завершуються вони в 15.05 -- хіба встигне він на заняття у художній школі?! Доводиться щоразу туди запізнюватися -- на цілу годину. Тож виходить, що ставлячи у розкладі для учнів по сім уроків, директори шкіл позбавляють їх нормальної позашкільної освіти. 

 У 15.20 Данило поспіхом вбігає у квартиру, кладе портфель, бере папку для малювання: "Ну, я побіг у художню школу!" Не встигає навіть пообідати. А про домашні завдання й мова не йде -- їх час настане ввечері. Приходить син з художньої школи о 18.30. І одразу береться за уроки. Вчиться він добре, тож абияк домашнє завдання не виконує. Завтра вівторок -- у розкладі звично сім предметів: геометрія, всесвітня історія, інформатика, зарубіжна література, українська мова, англійська і на додачу -- ще й спецкурс з української. Син сідає за уроки, а я там часом знову зазираю у санітарі правила ДСанПіН 5.5.2.008-01. 

Там зазначено, що тривалість виконання домашніх завдань у сьомому класі не має бути більшою як три години. Засікаю час -- зараз 19.00. Тим часом Данило починає з геометрії -- на завтра задано три нелегкі задачі про кути. Кожна потребує застосування нових правил і креслення в зошиті. Тож спершу треба добре прочитати підручник і вивчити правила. Минає 40 хвилин -- геометрів готова. З всесвітньої історії задано вивчити текст параграфа, а ще -- реферат. Беруся допомогти синові -- підшукую інформацію для реферату в інтернеті. Та все одно історія забирає годину часу. 

На годиннику вже 21.00 -- а попереду ще п’ять уроків! Спершу син робить письмові завдання -- інформатику (тут теж треба зробити проект-реферат), українську мову та англійську. Минає ще півтори години. І вже перед сном, долаючи втому, Данило читає хрестоматію з зарубіжної літератури. Зрештою о 23.00 уроки зроблено. Залишилося тільки випити чаю, і лягти спати. Не вистачило часу ані на відпочинок, ані на читання, ані на прогулянку, ані на перегляд якогось кіно чи мультфільму. Почавши навчання о 8.30,син завершив його майже опівночі. Якщо ви гадаєте, що я описав якийсь особливий, надважкий день свого сина-школяра -- помиляєтесь. Це звичний навчальний день зі звичним навантаженням.

 Завтра буде те саме. Приміром, поміж іншого треба буде робити лабораторну роботу -- "головоломку" в робочому зошиті з біології, реферат із фізики про астероїди, повідомлення з історії про цікаві місця свого краю. За вівторком прийде середа -- зі своїми сімома уроками і відповідним масивом домашніх завдань. Сім годин діти проводять у школі. І ще чотири -- п’ять годин витрачають на домашню роботу -- адже за 2 -- 3 години її зробити нереально за надмірного обсягу завдань. І разом виходить 11 -- 12 навчальних годин на день -- половина доби! 

 Але хіба можна так "вантажити" дітей?! 

Хтось же має за цим стежити і контролювати. Як виявляється, контролювати... нікому. "Вже третій рік, як нас позбавили контролю за виконанням санітарних норм у навчальних закладах, -- пояснює Галина Шарапа, начальник відділу міського управління Держпродспоживслужби. -- Тож ми ніяк не можемо вплинути на порушення таких норм. Єдине, що можна порадити у цій ситуації -- бути активнішими батьківським комітетам.

 Батьки повинні йти до директора школи, доводити йому свою правоту -- і вимагати якось вирішити цю проблему". Кого хоче отримати Міносвіти в результаті таких божевільних навантажень? Успішних учнів? Чи радше загнаних у милі коней? Так і хочеться гукнути до посадовців-освітян: "Пожалійте школярів! 

Вони теж люди".

 Сергій БОВКУН

Читайте більше тут: http://expres.ua/main/2016/10/11/207185-shkolyari-koni-zagnani