Життя як присутність відповіді й бажання досконалої розмови

Філософія та література народжуються з однієї простої речі: бажання досконалої розмови.

Левінас визначав смерть як відсутність відповіді, і якщо це так, то життя, на противагу смерті, – це присутність відповіді. Щасливе життя – це, зрештою, досконала розмова, коли імпульси, які твоє буття надсилає назовні, дістають відповіді, досконалої відповіді, щоразу нової відповіді.

Ти сідаєш писати тоді, коли чомусь цієї досконалої відповіді ти не отримуєш (і це не завжди погано). Текст, літературний чи філософський, – це певною мірою прагнення створити твій власний, персональний, досконалий космос розмови, досконалий простір взаємодії, навіть якщо ця взаємодія дисгармонійна (бо, зрештою, мистецтво часто нам показує досконалу дисгармонію, не тільки досконалу гармонію).

Й ось парадокс. Ти пишеш твір, який є досконалою екзистенційною розмовою. У якому твій уявний імпульс дістає досконалої уявної відповіді.

Але досконалою розмовою цей твір є тільки в самому собі. Бо в твоєму власному житті він є лише ще одним твоїм імпульсом. Ще одним запитом на чиюсь відповідь. І на цей запит ти чекаєш реальної відповіді, вічно чекаєш.

І все починається спочатку.

Володимир ЄРМОЛЕНКО