Кілограм компромату на душу населення

Українські політики досягли такого рівня популізму, що тепер навіть найрезонансніші справи сприймаються українцями виключно як привід підняти рейтинги тієї чи іншої політичної сили. Так недавня заява СБУ про замах на життя народного депутата Антона Геращенко, який готувався російськими спецслужбами, викликала у частини експертів і телеглядачів ТВ сумніви в його достовірності. Де ж тепер знаходиться реальний рівень довіри населення до слів політиків?

Політичні скандали цікавіші за голлівудські бойовики

Політичне життя України зараз нагадує захоплюючий спектакль, коли мало не кожен день ЗМІ озвучує нові скандали, а експерти обговорюють правдивість або брехливість даної інформації. Якщо раніше на будь-який політичний скандал українці чекали реакції Генпрокуратури і правоохоронних органів, то зараз багатьох цікавлять варіанти розвитку сюжету на кшталт одноденного детективного скандалу. Багато хто розуміє, що якщо в неправомірних діях викритий депутат, то швидше за все однопартійці не дадуть його в образу. При цьому політичні опоненти в такі моменти буквально виливають на обвинуваченого цебер бруду і роблять собі на цьому тимчасову рекламу в якості борців за закон і мораль. Часто з екранів ТБ на різних прямих ефірах і ток-шоу звучать необгрунтовані взаємні звинувачення політиків в нечесності. Але ще частіше такі звинувачення не йдуть далі звичайної балаканини і дуже скоро забуваються суспільством. Український користувач ЗМІ вже звик до такого собі хвилюючого адреналіну, який виробляється в крові від нових політичних скандалів. Схоже, що реальні політичні скандали витіснили з екранів ТБ голлівудські мелодрами і бойовики, в яких розвиток сюжету більш передбачуваний, ніж в реаліях політичного життя.

Ілюзія участі українців в політиці

Чому ж українці спочатку бурхливо реагують на черговий політичний скандал, а потім забувають про нього? В українських ЗМІ створена ілюзія участі простих українців в процесі рішення чергового скандалу. Багато яки телеканали і радіостанції зараз оперативно застосовують онлайн опитування глядачів з приводу їх думки. Як тільки виникає черговий скандал, його подробиці починають обговорювати різні експерти в студії ТВ або радіостанції. При цьому проводитися опитування глядачів, яких ділять на тих, хто засуджує якісь дії і навпаки підтримує їх. Крім того, глядачі можуть дзвонити в студію і в прямому ефірі висловлювати свою думку щодо свіжої версії події. Таким чином, багато українців, які цікавляться політикою, активно коментують події, а телеканали ніби то знімають з себе відповідальність за сказані слова.

Приміром, нещодавно телеканал NewsOne запросив до себе в прямий ефір депутата Антона Геращенко, на якого готувався замах за участю найманців російських спецслужб. Але до прямого ефіру Геращенко не доїхав через свою відмову брати участь в передачі. Таке рішення Геращенко прийняв спонтанно, через те, що почув у прямому ефірі цього телеканалу телефонні відгуки глядачів, які вважали, що замах було інсценовано, щоб відвернути увагу від інших проблем. Це яскравий приклад, коли учасники прямого ефіру висловили свою недовіру політику і навіть вплинули на те, що він відмовився приїхати і брати участь в дискусії на ТВ. Хоча при цьому, точку зору і аргументи Геращенко глядачі так і не почули. 

Ось і створюється враження, що прості глядачі активно беруть участь в політичній риториці, навіть впливають на окремі політичні процеси і формують свою незалежну думку. Але, як правило, відгуки телеглядачів під час оналйн голосування дають лише поверхневу картинку думки окремого зрізу суспільства. Хто саме висловлює громадську думку визначити складно. Але створюється видимість активної участі простих українців в обговореннях на ТБ. Насправді виходить так, що засуджувати політиків в прямих ефірах українці можуть, а вплинути на те, щоб притягнули політика до відповідальності не в змозі.

Нові скандали ховають старі чутки

Так може пора вже порахувати, який потік взаємних політичних звинувачень ллється зі ЗМІ в вуха довірливого електорату, тих українців хто спостерігає політичні інтриги в пресі і на ТБ. При цьому можна встановити чітку норму рівня політичних інтриг: «кілограм компромату на душу населення». А ще непогано було б встановити якийсь етичний бар'єр, після якого обвинувачення не могли б публічно оголошуватися в ЗМІ. Але вся справа в тому, що поки існує депутатська недоторканність, народні обранці знаходяться в неоднозначному становищі.

З одного боку нардепи можуть бути захищеними від політичного переслідування, від тиску правоохоронних органів. Але з іншого боку така індульгенція дає депутатам право самим голослівно звинувачувати в правопорушення своїх колег, у яких, в свою чергу, також є імунітет. Виходить якась «кругова порука» при якій взаємні звинувачення депутатів у корупції або правопорушення ніяк не діють на них в правовому полі. А значить дуже часто такі звинувачення не мають особливої ваги і виглядають, як чергова скандальна новина, яка буде популярна до появи більш свіжого скандалу. Ось і виходить, що в українському політичному театрі нові скандали тут же ховають старі непідтверджені чутки.

Джерело http://uapress.info/