Гуцульска Казка “Червона Шьипка”

В нас в смереках сонце видко,

Коли рано устає.

З мамов туй Червона Шьи́пка

Файна ді́вочка жиє.

Так єю́ назвали ги́дко

Добрі жителі села́,

Бо до неї тота́ шьи́пка

Наохте́ма приросла.

З кри́жмов піп ї на хрести́нах,

Як хрестив, тогди й натьиг.

З тим і віросла дитина…

Так ніхто ї то й не стьиг.

Напекла раз фа́нків мама

Ввечір склала в гатіжа́к

(Пу́дров вже ни посипала)

Тай сказала Шьи́пці так:

– Я йду рано на роботу,

А ти підеш через міст,

Бо памньи́тна йде субота –

Баба фа́нків най поїст.

Баба жила в Перехо́ді.

Йти туди неми́лий світ.

(Маттір фі́вкнуласи, вроді,)

Там сліди́ли вовчий слід.

Шьи́пка була послухньи́на,

Відказати ни могла.

Гатіжа́к на плечі взьила

Й, відхлипа́ючи, пішла.

Йшла… В гало́шьих ноги босі.

Так за кроком тьигси крок.

Коли в лісі на дорозі

Перестрі́в ю сірий вовк.

Шьи́пці світа вже й ни гі́я.

Знає – туй конец настав.

Айбо з дєцтва алергію

На червоне вовк цей мав.

Розпитав куди си тьигне,

На гостину ві́трив нюх.

І узнав, шо баба жила

В хаті ті, де йи верклю́г.

Як узнав сімейну тайну,

Мало з радості ни вмер.

Бо верклю́г подавси файно.

Вовк цілу ту бабу й зжер.

Баба му в жалудку стала –

Шос сухий то був шашлик.

Вер на очи окаляри,

Й заміст баби в постіль зльиг.

Заввйизав на голов фу́стку.

І халат вер на плече.

Взьив клубок з нитками в руки.

Льиг тай, ні́бички, плете.

Туй си й Шьи́почка приперла

В Перехі́д аж із села.

Дивит, хата утворе́на –

Видко, баби вже нима.

Упізнапа Шьи́пка вовка.

Побіліла, як стіна.

– Ай, бідко́жмая головко!!!

На приве́дьи я прийшла.

Та чого м му розказала,

Як кину́ти той верклюг?

Очи вовкови потали

Тай спустив, помале, дух.

Отрави́вси грішнов бабов

В хаті смерть обом прийшла.

На́шо то навпе́ред мама

Тих їм фа́нків напекла?

Джерело http://ukrnato.info/