Я пiдсипала йому "зiлля кохання"

...Я була молода i зовсiм не обдiлена увагою хлопцiв дiвчина. Ой, хто тiльки за мною не упадав! Кавалери часто навiть чатували бiля нашого будинку, чим дуже гнiвили мого брата. 

Та вже вибери собi якогось одного. Що вони тут табунами ходять? До старостi так гулятимеш? -- сварився брат. 

А як я могла вибрати когось, якщо я кохала Андрiя? Високого, поставного, красивого та доброго Андрiя, який був... найближчим товаришем i вiрним другом мого брата. Андрiй, як i брат, був старший вiд мене на чотири роки. Закохалася я в нього ще у школi, коли вiн якось iшов до нас додому навiдувати хворого брата, бо той пропускав уроки. Тодi Андрiй допомiг менi нести шкiльний портфель i став у моїх очах героєм (хай як смiшно не звучало). Але нiякої уваги Андрiй на мене не звертав. Iнколи менi здавалося, що дiвчата його взагалi не цiкавлять. Принаймнi я нiколи його з дiвчиною не бачила. 

Брат менi спокою не давав. Батьки теж дорiкали, що пора замiж йти. I я вирiшила: 25 рокiв уже, скiльки можна чекати? Треба дiяти. 

У бабусиному селi, куди мене часто вiдвозили на лiто, жила баба-ворожка Євдокiя. Ходили до неї люди з усякими болячками та бiдами. Ну от i я вирiшила пiти й дiзнатися, як менi зробити так, щоб Андрiй полюбив мене та замiж покликав. 

..."Кажеш, приворожити хочеш. А знаєш, що то -- грiх великий?" -- запитала мене баба, коли я розповiла, з чим приїхала до неї. 

"Та який ж то грiх, як я його щасливим зроблю? Бабо Євдокiє, ну допоможiть менi", -- попросила я.

 Баба Євка дала менi пучечок якоїсь сухої трави. "Перемелеш, додаси до їжi, якою пригостиш коханого. Полюбить тебе. Нiкому про те не розказуй. Бо як тiльки скажеш вголос, чари одразу спадуть. Тiльки ж як будеш жити, знаючи, що силою до себе прихилила?" -- на цi питання баби Євдокiї я вже вiдповiдати не стала. 

..."Ви така гарна пара! Щастя вам, молодята!" -- вигукували гостi на нашому розкiшному весiллi. Андрiй на руках мене носив. Я дуже дивувалася, як швидко вплинуло зiлля, бо пiсля того як пригостила Андрiя яблучним пирогом iз "секретним" компонентом, вiн уже наступного дня зiзнався моєму братовi, а потiм i менi, що кохає мене. 

За рiк ми побралися. Батьки подарували нам окрему квартиру в мiстi. На весiльнi грошi ми купили машину. I все було б у нас чудово. Якби... 

Часто менi снилася баба Євдокiя. "Тiльки ж як будеш жити, знаючи, що силою до себе прихилила?" -- казала вона увi снi, стоячи бiля нашого лiжка. Я прокидалася. Знову засинала. Знову прокидалася. А вона приходила до мене в снах все частiше. I щоразу запитувала те саме. "Андрiю, а ти справдi мене любиш?" -- це питання в нашiй щасливiй сiм'ї стало вже традицiйним замiсть "доброго ранку", "гарного дня" та "я тебе кохаю". 

Андрiй спочатку пристрасно вiдповiдав: "Я обожнюю тебе". Потiм почав вiджартовуватися: "Здається, таки справдi". А потiм i взагалi нiчого не казав. Ну якби вам щодня ставили це запитання, ви через мiсяць, напевне, теж перестали б вiдповiдати. 

Я почала пiдозрювати чоловiка у зрадах. А що? Якщо я змогла його причарувати, то що заважає якiйсь iншiй пiдсипати йому "любовного зiлля?" 

Я божеволiла. Замiсть того щоб готувати чоловiку вечерю, шпигувала за ним. Дивилася, коли i з ким вiн виходить. Я читала всi есемески в його телефонi i навiть переглядала електронну пошту, пароль до якої дiзналася обманом. Пiдслуховувала всi розмови, якщо хтось телефонував йому, коли вiн був удома, i часто перевiряла його кишенi. 

"Ну що з тобою робиться? Хiба я даю якийсь привiд, щоб ти сумнiвалася у моїх почуттях? Може, я мало уваги тобi придiляю? Може, я щось не так роблю? Ну чому ти така пiдозрiла i невпевнена?" -- питав мене чоловiк пiсля того, як я вкотре влаштовувала скандал через те, що в нього, очевидно, є коханка.

"Силою до себе прихилила!" -- не йшла з моїх снiв баба Євка. 

I я знову й знову "пиляла" свого Андрiя. Через кiлька мiсяцiв таких докорiв, перевiрок i скандалiв Андрiй не витримав i покинув мене. На розлучення подавати не став.

 "Тiльки я не можу бiльше жити з тобою. Я нiби не додому пiсля роботи повертаюся, а в пекло. Нiби не до коханої жiнки йду, а до чужої якоїсь. Що ж iз тобою сталося, моя Оксаночко? Напевно, без мене буде тобi краще", -- зi сльозами на очах промовив мiй чоловiк i зачинив за собою дверi. I я лишилася одна. 

Дивно. Але баба-ворожка зникла з моїх снiв разом iз чоловiком, який зник з мого лiжка, з моєї квартири i з мого життя.

 А що зосталося? 

Нiчого. До мене перестали приїздити батьки. Друзi не брали слухавку, коли я телефонувала. Не залишилося нiкого. Тiльки випивка. Я допилася до того, що могла по кiлька днiв не виходити з дому. Якоїсь ночi чи то ранку (не дуже я пам'ятала) знову ворожка менi наснилася. 

"Грiх! Грiх великий на душу взяла!" -- кричала на мене баба Євдокiя. I знову почала приходити в мої сни чи не кожного разу, коли я засинала. 

"Та що ж ти хочеш вiд мене?" -- крiзь сон питала я. Нерви не витримували. Вирiшила звернутися по допомогу до лiкарiв. Та, йдучи до лiкарнi, чомусь бiля церкви зупинилася. Зайшла. Якось так спокiйно стало, що вирiшила трiшки побути у храмi. "Коли я востаннє до церкви ходила? -- не могла пригадати я. -- Напевне, ще в день весiлля". 

Раптом до мене пiдiйшов старенький священик. "Щось тебе мучить, дитино? Бачу, дуже гризешся чимось", -- сказав. I я, сама не розумiючи чому, попросилася до нього на сповiдь. Сивий священик слухав мене уважно, не перебиваючи. Коли я замовкла, трохи помовчав i запитав: "Ти каєшся в тому, що зробила, чи переживаєш тiльки за те, чи чоловiк тебе насправдi любив, а чи затуманений був?"

 I я покаялася. Бо нарештi зрозумiла, що саме їло мою душу. Я не чоловiка звинувачувала. Я себе винила в тому, що колись звернулася до ворожки. 

Прощаючись, священик сказав менi: "Маєш знайти свого чоловiка i все те, що нинi казала менi, розповiсти йому".

 Знайти Андрiя було неважко. Та коли я тверезими очима подивилася на себе в дзеркало i побачила, на що перетворилася, шукати його не стала. Пити я перестала. Взагалi. Влаштувалася на роботу i намагалася почати нове життя. З батьками помирилася, але в бабусине село так i не їздила. Страшно було бабу-ворожку зустрiти. Натомiсть почала щонедiлi ходити до церкви i просити пробачення у Бога. 

Та якось... Якось на ринку зустрiла свого Андрiя. Ми обоє й далi ходили купувати продукти на той самий базар. "Гарно виглядаєш. I це правда. Можеш не перепитувати", -- мовив мiй чоловiк. "Дякую", -- тiльки i змогла вiдповiсти я та швидко попрямувала до виходу. 

Не знаю, що мене зупинило, але я повернулася i запропонувала Андрiєвi випити кави. Мiй чоловiк завжди вмiв говорити, тому я лише слухала про його успiхи на роботi, а сама майже нiчого не говорила. 

"Ще наша компанiя розширюється, i я переїду жити в iншу область", -- казав Андрiй. I тут я його перебила. 

"Ти мене любив, бо я тебе приворожила?" -- на одному подиху випалила я i вiдвела погляд убiк.

 "Що? Я щось не дуже зрозумiв", -- ошелешено витиснув iз себе Андрiй. 

I я все йому розповiла. Як закохалася у нього ще в школi. Як потайки пiдглядала, коли вони з братом складали лiтачки. Як пiсля закiнчення школи мучилася, коли вiн не звертав на мене уваги. I як ходила до баби Євки i нагодувала його пирогом iз "приворотним зiллям". Моя розповiдь була дуже емоцiйною. Я згадувала про страшнi сни, про тi докори i сумнiви, якi мене мучили. "Ти не любив мене по- справжньому. Це все був обман. Я тебе приворожила", -- повторювала я. I коли перестала говорити, дуже боялася, що Андрiй встане й пiде.

 Вiн сидiв iз незворушним обличчям. Коли я замовкла, Андрiй... широко усмiхнувся. 

"Але ж ти i дурна, жiнко. I всi тi сварки були через те зiлля? Я ж тебе кохав ще зi школи. Я не так до брата твого приходив, як тебе побачити. Причому тут ворожка якась? Ти пiдсипала менi тої трави вже через багато рокiв пiсля того, як я в тебе закохався", -- смiючись на всю кав'ярню, сказав мiй чоловiк. 

"Думаєш, я з ввiчливостi тодi твiй портфель додому нiс? Та я годину чекав бiля школи, коли в тебе останнiй урок закiнчиться. А потiм вигадав, що хочу твого брата хворого вiдвiдати. Все лише заради того, щоб з тобою трiшечки часу повести, -- казав далi Андрiй. 

-- Просто ти була сестрою мого товариша, i я соромився тобi у всьому зiзнатися. Та й боявся, що твiй брат буде гнiватися на мене. А наважився лише, коли вiн сам сказав менi, що ми були б гарною парою. Дурненька ти моя. Причарувала вона мене. Ха-ха", -- смiявся Андрiй.

 ...Ми не зiйшлися одразу пiсля тiєї розмови. Андрiй таки мав на мене образу за те, що я не довiряла йому, за те, що обманювала й пiдозрювала його. Та того самого дня, коли розповiла йому всю правду, я пообiцяла йому i собi завжди довiряти й нiколи не обманювати. 

За кiлька мiсяцiв ми знову стали жити разом. Потiм у нас народилася донечка. Коли вона мене не слухала, Андрiй казав: "А ти їй зiлля чарiвного у кашку пiдкинь, може, слухнянiшою стане". Я трохи ображалася, та чоловiк одразу додавав: "Або просто поясни їй, що так робити погано. Це буде дiєвiше".

 Я щотижня ходжу до церкви. До тiєї самої, де зустрiла того сивочолого священика. Я дякую Богу за те, що вiн не вiдвернувся вiд мене пiсля того, як я звернулася до ворожки. I коли моя донька виросте, я обов'язково розповiм їй цю iсторiю i теж навчу вiрити. 

Вiрити не в темнi сили й ворожiння. А вiрити в добро, у Бога i в людей довкола. 

Оксана, Закарпатська область 

Читайте більше тут: http://expres.ua/digest/2017/01/08/222031-pidsypala-yomu-zillya-kohannya