Олександр Ширвіндт про різницю між сином і донькою – влучно і лаконічно…

«У 1958 році у мене народився син. Розчарування моє було безмежним: я хотів доньку! Я мріяв про дочку. Батьки, дружина, друзі, колеги навперебій умовляли мене, що я ідіот, що всі прогресивні батьки в усі часи і у всіх найвідсталіших народів мріяли про синів – продовжувачів роду, справи, прізвища і т.д. Я мляво кивав і побивався. Нарешті слух про мої терзання дійшов до Леоніда Васильовича <(Маркова)>, і він покликав мене для розмови.

– Друже, – сказав він, м’яко обнявши мене за плечі. – Я чув, що в тебе там хтось народився?

– Так! Ось .. – і я розповів йому про свої терзання.

– Дурашка! Скільки тобі років?

– Двадцять чотири.

– Мило! Уяви собі, що у тебе донька. -Проходить яких-небудь сімнадцять років, ти сидиш вдома, вже несвіжий, лисуватий Шурик, і чекаєш з Татою свою красуню Фіру. А Фіри немає. Вона пішла пройтися. Її немає о дванадцятій, о першій, о другій. Ти то надягаєш, то знімаєш халатик, щоб кудись бігти, і раптом дзвінок у двері. Ви з Татою кидаєтесь відкривати. На порозі стоїть щаслива Фіра, а за нею стою я! «Та-ту, – каже вона, – познайомся, це Льоня». Ти втягуєш її в будинок і в істериці верещить все, що ти про мене знав і думаєш! «Татку, каже вона, – ти нічого не розумієш: я його люблю». І я входжу в твій дім. Друже! Тобі це треба? З тих пір я хочу тільки синів». 

Джерело http://blyskavka.top