Технологія укладання бруківки.

Порушення технології мощення призводить до пошкодження бетонних елементів, нестабільності поверхні, швидкого зношення. Дотримання простих інструкцій та порад гарантує тривалу експлуатацію і належний вигляд облаштованої бруківкою території.

Порада

На визначеній поверхні потрібно перевірити стан ґрунту. При виконанні об`єктів зі значними навантаженнями слід провести повноцінне геотехнічне дослідження поверхні. При цьому стан ґрунту визначає геолог, а проектант робіт добирає види конструкцій та відповідні комунікації.

Етап 1. Проект

Першим етапом процесу укладання бруківки є підготовка проекту, який повинен містити:

розміри ділянки замощення; 

визначення навантаження на поверхню; 

умови водовідведення (повздовжні та поперечні ухили); 

тип бруківки, її конфігурацію, кольори та кількість, план мощення і спосіб монтажу.

Виконання проекту слід розпочати з геодезично-вимірювальних робіт, під час яких виконується розбивка території та визначення її рівнів. У точках розбивки вбиваються в землю кілочки або металеві штифти з позначенням рівня, на якому буде знаходитися поверхня. Через ці позначки протягується нитка, яка визначає місцезнаходження верхнього краю бруківки чи бордюрів.

Етап 2. Підготовка площі

Для підготовки площі до замощення необхідно зняти на місці укладання бруківки верхній шар гумусу та родючого ґрунту. Глибина викопування визначається в залежності від товщини бруківки і основи під неї, як правило, в межах 25-65 см. Якщо ґрунт на дні викопаного котловану нестабільний (розрихлений), землю слід додатково ущільнити. Також варто очистити ґрунтове покриття від коренів і залишків рослин. 

Якщо під знятим родючим шаром знаходяться малопроникні для стоків ґрунти, наприклад потужні гумусовмісні пласти чорнозему, пластична глина або суглинки, необхідно збільшити глибину викопування аж до досягнення стабільних ґрунтів. У випадку значного збільшення глибини котловану замість надлишково вибраного ґрунту можна засипати щебінь або інший ґрунт з кращими властивостями.

При викопуванні котловану дуже важливо визначити рівень ґрунтових вод. Якщо він знаходиться вище рівня укладання основи під бруківку, необхідно його знизити, виконавши дренажні роботи. На малих площах роботи другого етапу можна виконувати вручну, в іншому ж випадку — за допомогою машин, таких як бульдозери, скрепери і грейдери.

Етап 3. Профілювання території

На цьому етапі необхідно поєднати проектування конфігурації поверхні (повороти, заокруглення, перехрестя) з дотриманням рівня поверхонь та схилів. При цьому слід враховувати природні особливості об’єкта, його ландшафт. 

Нахил поверхні проектується в залежності від умов водовідведення, але, як правило, в межах 2,5-4,0%, що відповідає ухилу 2,5-4 см на 1 м довжини. Ґрунтове покриття вирівнюють, використовуючи шар крупнозернистого піску товщиною до 10 см. Після цього проводять віброущільнення вирівняного дна котловану. Процес вирівнювання і трамбування ґрунту має велике значення для формування майбутньої поверхні, її водовідведення та стабільності, тому вимагає ретельності і кваліфікованих дій.

Етап 4. Обрамлення поверхні

В залежності від призначення замощення та планового навантаження на поверхню межі котловану визначаються та фіксуються за допомогою бордюрів, поребриків (в тому числі садових) чи палісадів, між якими власне і буде укладена бруківка. Поребрики і бордюри запобігають розходженню замощеної поверхні, зміцнюючи її краї та зберігаючи форму.

Ці бетонні вироби встановлюються на основу з напівсухого бетону з дотриманням проміжків між окремими елементами близько 3 мм. Шви не заповнюються.

Етап 5. Влаштування основи

Запорукою правильного укладання бруківки є влаштування надійної основи поверх попередньо вирівняного та утрамбованого ґрунту. Якщо основа не відповідає проекту, бруківка не витримуватиме відповідних навантажень, замощення буде недовговічним. Матеріалом для основи служить гравій або колотий щебінь фракції 5-40 мм, який укладається шарами завтовшки по 10-15 см. Кожен із них ретельно ущільнюється (приблизно на 20% від початкової товщини), щоб забезпечити належну витривалість та міцність основи в експлуатації. 

Для верхнього шару основи варто використовувати матеріал фракції проміжного значення між зернистістю підсипки та основи. Це дозволить запобігти змішуванню підсипки з нижніми шарами основи в процесі експлуатації та, внаслідок цього, просідання плитки та руху швів. Товщина основи залежить, перш за все, від призначання поверхні та планових навантажень. Для замощення прибудинкових територій, тротуарів чи доріжок достатньо 20 см основи, а поверхні, розраховані на постійний рух автотранспорту, вимагають основи товщиною не менше 30-45 см. На вибір товщини основи також результати досліджень властивостей ґрунту, на якому вона вкладається. Так, в’язкі ґрунти (наприклад, глина) потребують товстішої основи.

Етап 6. Підготовка шару підсипки

Над основою повинен знаходитися монтажний шар підсипки. Підсипкою служить щебеневий відсів фракції 0-4 мм або просіяний пісок фракції 0-7 мм. Для влаштування підсипки не використовуйте цементно-піщану суміш. Незалежно від експлуатаційних навантажень і типу бруківки, товщина підсипки після ущільнення повинна складати від 3 до 5 см. Підсипку слід вирівняти таким чином, щоб укладена на неї бруківка знаходилась приблизно на 1 см вище від запланованого рівня.

Такі дії дають змогу шляхом утрамбовування вирівняти незначну допустиму різницю висот окремих плиток. Остаточне ущільнення підсипки виконується лише після укладання бруківки за допомогою вібраційної плити з гумовою накладкою.

Етап 7. Укладання бруківки

Щоб не пошкодити підготовану підсипку, замощення починається від встановлених бордюрів чи поребриків, а для укладання наступних рядів можна використовувати як опору щойно замощену поверхню. Напрям руху — від країв території до центру. Укладання кожного ряду плиток слід контролювати за допомогою шнура, щоб досягнути рівномірного розподілу плитки на площі.

На ділянках, призначених для постійного руху транспортних засобів, плитка укладається під кутом до напряму руху. Таке діагональне мощення забезпечує більш рівномірний розподіл навантаження на кожний бетонний елемент, робить поверхню стабільнішою. Також при цьому зменшується рівень шуму від коліс. Біля країв площі замощення, тобто на межі стику елементів брукування і бордюрів (поребриків), слід спеціальною пилою рівно обрізати плитку, щоб вона щільно прилягала до бордюру чи поребрика і мала належний естетичний вигляд. Бруківку не варто обрізати більше, ніж наполовину.

Внаслідок особливостей технології виробництва тротуарної плитки та використання натуральних матеріалів, можуть виникати відхилення у кольорах окремих елементів брукування. Аби на поверхні замощення (особливо у випадку значної площі) не було помітно різниці відтінків одного кольору, рекомендуємо вкладати бруківку одночасно як мінімум із трьох піддонів.

Етап 8. Виконання швів

Після завершення укладання плитки відбувається заповнення проміжків між сусідніми плитками — так званих швів. Матеріал для цих цілей має бути дібраний так, щоб забезпечити еластичну взаємну передачу навантаження між бетонними елементами. Рекомендуємо використовувати сухий промитий пісок (без домішок) фракції 0-2 мм. Крупнозернистий пісок може застрягати і нерівномірно заповнювати шви, а наявність домішок (наприклад, глини) — викликати появу плям на поверхні бруківки. Надмір піску після затирання швів усувають перед віброущільненням поверхні, а потім, у разі необхідності, заповнюють утворені прогалини. Допустиме багаторазове заповнення швів з одночасним поливанням їх водою, яка полегшує та пришвидшує даний процес.

Порада

Для тротуарів, доріжок та інших пішохідних зон шви повинні становити не менше 2-3 мм, а для доріг та ділянок, призначених для руху транспорту, – 3-5 мм. По мірі виконання робіт бруківку необхідно вирівнювати, усі виявлені відхилення ширини проміжків потребують коригування.

Особливої уваги заслуговує дотримання необхідних інтервалів між бруківкою. Всупереч поширеній думці, дистанційні пороги на бокових поверхнях елементів брукування не визначають ширину швів. 

Наявність відступу між сусідніми плитками дозволяє їм взаємодіяти між собою, сприяє розподілу навантаження. Також шви нівелюють незначні допустимі відхилення розмірів бетонних елементів (до 2 мм) і компенсують зміну розмірів, спричинену температурними коливаннями. Якщо укласти бруківку занадто тісно, матеріал для заповнення швів не виконуватиме своїх функцій. Внаслідок цього під дією навантажень і погодних умов можливе руйнування бруківки, утворення на гранях і кутах бетонних елементів потертостей і тріщин. Часто ці деструкційні процеси починаються і стають помітними одразу після ущільнення замощеної поверхні. Таким чином, неправильне виконання швів є однією з найпоширеніших причин неправильного замощення і безпідставних скарг на якість бруківки.

Етап 9. Вібраційне ущільнення поверхні

Замощену поверхню слід додатково ущільнити. Цей процес здійснюють по сухій та чистій бруківці за допомогою вібраційної машини (віброплити), використовуючи гумову накладку, функції якої полягають в амортизації та захисті плитки. За відсутності накладки віброплита може подряпати та потерти бетонні елементи, а пісок зі швів — проникнути в пористу поверхню бруківки та утворити плями. Віброущільнення ділянки проводять рівномірно від країв до центру аж до досягнення планового рівня поверхні та стабільності бетонних елементів. Після цього можливе повторне заповнення швів.

Після завершення усіх вказаних технологічних процесів поверхня замощеної бруківкою ділянки повинна бути рівною (без опуклостей та впадин), стійкою, цілісною, зі швами однакової ширини. Поверхня, яка відповідає цим вимогам, готова до експлуатації.

Джерело: http://brukivka-lviv.com/